_________________________________________________________________________________________________________

Проблема домашнього насильства є дуже поширеною в усьому світі. Адже жертвами насильства в сім’ї нерідко стають діти,

які в майбутньому будуть мати психічні та психологічні проблеми. Ті, хто у дитинстві зазнав домашнього насильства, не в

змозі побудувати щасливу родину. І поступово новостворена родина перетворюється до сімей, які живуть в складних

життєвих обставинах. Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що домашнє насильство є суто соціальною проблемою та заслуховує уваги соціальних працівників.

На жаль, Україна не стала виключенням. Лише за I півріччя 2021 року  Національна соціальна сервісна служба України зафіксувала 86 955 випадків домашнього насильства.

Прийняття у 2017 році Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дозволило дати точне

визначення терміну:

«Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства,

що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між

іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних

відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство,

у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь».

Причинами домашнього насильства є:

· соціальні (напруження, конфлікти, насильство в суспільстві, пропагування в засобах масової інформації насильства як

моделі поведінки);

· економічні (матеріальні нестатки, економічна залежність, безробіття);

· психологічні (стереотипи поведінки);

· педагогічні (відсутність культури поведінки – правової, моральної, громадянської, естетичної, економічної, трудової);

· соціально-педагогічні (відсутність усвідомленого батьківства, сімейних цінностей у суспільстві, позитивної моделі

сімейного життя на засадах гендерної рівності, сімейного виховання на основі прав дитини);

· правові (ставлення до насильства як до внутрішньосімейної проблеми, а не як до негативного суспільного явища, до

членів сім’ї, як до власності, недостатня правова свідомість);

· політичні (схильність до гендерних стереотипів, недостатній пріоритет проблем сім’ї та гендерної рівності, увага до

материнства й дитинства, а не до сім’ї загалом, брак уваги до батьківства, чоловіків);

· соціально-медичні (відсутність репродуктивної культури у населення, відповідального батьківства, системи сімейних

лікарів, алкоголізм, наркоманія, агресія тощо);

· фізіологічні та медичні (порушення гормонального фону, обміну речовин, швидкості реакцій, приймання збуджувальних лікарських препаратів, хвороби нервової системи тощо).

Домашнє насильство має кілька форм, зокрема:

• економічне насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого

майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування,

перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування

до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

• психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи,

контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за

свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали

шкоди психічному здоров’ю особи;

• сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру,

вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності

дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти

статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;

• фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання,

кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень

різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для

життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кожен з видів насильства мають свої ознаки (додаток 1).

Постраждалими від домашнього насильства будь-якого виду можуть бути:

• подружжя;
• колишнє подружжя;
• наречені;
• мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);
• особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;
• особи, які мають спільну дитину (дітей);
• батьки (мати, батько) і дитина (діти);
• дід (баба) та онук (онука);
• прадід (прабаба) та правнук (правнучка);
• вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);
• рідні брати та сестри;
• інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та
• двоюрідний онук (онука);
• діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;
• опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;
• прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.

Типи насильства в сім’ї:

• Подружжя (чоловік→дружина).
• Батьки-неповнолітні діти. Насильство може здійснюватись як матір’ю, так і батьком. 
• Дорослі діти → батьки.
• Насильство між дітьми.
• Член сім’ї → інші родичі.
• Гомосексуальні партнери.
• Насильство проти хворих, немічних членів сім’ї, членів сім’ї – інвалідів.

Цикл насильства має містити наступні фази:

• Фаза збільшення напруги. На цьому етапі кривдник може погрожувати жертві. А постраждала особа намагається «владнати» ситуацію і протистояти кривднику. Або ж поступається кривднику, щоб залагодити ситуацію.
• Фаза вибуху чи побиття – це інтенсивна насильницька поведінка. На цьому етапі постраждала особа все ще може продовжувати відбиватися. Проте згодом засвоює, що пасивність — найкращий спосіб зупинити насильство саме

в цій фазі. Під час першого «вибуху» обидві сторони можуть заперечувати акт насильства, намагатися його

виправдати.

• Фаза каяття. На цьому етапі кривдник просить пробачення, обіцяє, що це більше не повториться. Зрештою, рано

чи пізно цикл відновлюється.

За вчинення домашнього насильства в українському законодавстві передбачена стаття 126-1 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання у вигляді:

• громадських робіт на строк від 150 до 240 годин;
• арешту на строк до шести місяців;
• обмеження волі на строк до п’яти років;
• позбавленням волі на строк до двох років.

У кодексі про адміністративні правопорушення статтею з 173² за подібний злочин передбачено:

• штраф від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин;
•  адміністративний арешт на строк до десяти діб.

Але, на жаль, дуже рідко вдається притягнути до відповідальності насильників. Все тому, що жінки, діти або чоловіки, які

зазнали домашнє насильство, бояться повідомляти про цей факт компетентним органам (в тому числі й поліції). Здебільшого, через те, що раптом дізнається з оточення кривдника або бояться осуду з боку правоохоронців, лікарів та соціальних працівників.

Але постраждалі не усвідомлюють наслідки мовчання про насильство в родині, адже це згубно впливає на їхнє фізичне та психологічне здоров’я. Нерідко жертви насильства потрапляють до лікарні украй важкому стані.  

Громадська правозахисна організація «Ла-Страда», яка займається протидією домашньому насильству з 1997 року має національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації. Національна «гаряча лінія» базується на принципах конфіденційності, тобто ніхто, крім фахівця не дізнається про проблему

клієнта. Постраждалі можуть звернутися по допомогу за телефоном: 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер з

мобільного).

В 18 областях нашої країни діють притулки для постраждалих від домашнього насильства. Зокрема, в Одесі є два притулки

для жінок, де постраждалі особи з дітьми можуть проживати до 3 місяців (в окремих випадках ˗ і до 6 місяців).

На жаль, домашнє насильство неможливо до кінця викоренити. Тому що на розвиток домашнього насильства щороку

впливають все нові та нові чинники. Наприклад, у 2020 році в країні з березня був введений локдаун, який спровокував сплеск випадків домашнього насильства – понад 200 тисяч. А це все негативно впливає на психіку людини. Часом дрібна

побутова сварка може перерости в домашнє насильство.

Попри те, з 2017 року в Україні стало можливим притягнути кривдника до адміністративної або, навіть, кримінальної відповідальності. І щороку десятки кривдників опиняються на лаві підсудних.

Рекомендації щодо виявлення та профілактики домашнього насильства в Україні:

• надавати психологічну та юридичну допомогу постраждалим від домашнього насильства;
• проводити профілактичні заходи серед осіб, які мають ризик опинитись у ситуації домашнього

насильства;

• брати активну участь у всеукраїнської акції «16 днів проти насильства».

​